Збірка віршів учениці
Кордіс Олени Вікторівни


Вчителю мій
( Пісня )





Грає зошитів море на робочім столі
І задумавшись знову тут учитель сидить
Хто ж секрет розгадає учительських мрій
Як тебе не любити вчителю мій?

І до самої ночі томить ручка в руках
Перевірка робочих і цитати в книжках
Очі сповнені світла, а серце – надій
Як тебе не любити вчителю мій?

Прийде час розтавання, він болючий для нас
Та колись журавлями знов вернеться до вас
І нахлине одразу любові прибій
Як тебе не любити вчителю мій?

Світанок

Світанку, ти чаруєш мої очі.
Червоний диск, що небо спохилив.
Напевно, землю вже зігріти хочеш,
Бо десь годинник-півень голосив.

Багряна ось твоя з’явилась смужка,
Чи знову зникла десь за обрієм легким?
Мені тут вітерець шепнув на вушко,
Що так ти граєш з поглядом моїм.

Знов стрімко нароста яскраве коло,
Як ягода калини річка вже.
Здається, навкруги усе – полова,
Ще іскра й будуть тисячі пожеж…

А ось і він, той перший промінь сонця,
Неначе пробудив в мені життя.
Сяйнули чисто в травах перли-роси
І повернулось світло з небуття.

Вже пестить сонце, щось цілує ніжно
І так все легко, мовби в сні.
З повітрям зникнути б ранковим, свіжим,
Пливти хмарками й не лишати слід.

Лиш відчувати запах щастя терпкий,
Укупі з вітром відчайдушним, степовим
Й чекати непорушно доки смеркне,
Щоб вранці зі світанком стрітися новим.
2004 р.


НАЙКРАЩА СВЯТИНЯ МОЯ


О рідна мова , солов’їна пісня
Ти ті слова, що дбали їх віки.
Ти ніби сонце , ніби мамина колиска,
Ти та притока повсякденної ріки.

Твою красу нестримну і кохану
І порівняти можна лише з співом солов’я.
О мово, ти прекрасна, ніжна , мов троянда.
Яскраво сяє в небі зіронька твоя.

Де не полинь, тебе я завжди чую:
Чи то дзвенить струмок, чи то хвилюються поля.
І в серці завжди цей лунає звук твій ніжний,
Бо ти мій світ, і хто ж без тебе я.

2000р.


МОЄ СЕЛО

Село моє, для мене ти єдине,
Безмежне небо і таврійський степ.
І хоч куди далеко я полину,
Я завжди пам'ятатиму тебе.

Біленькі хати, сонечко привітне,
Легенький вітерець і батьківський поріг,
Садок вишневий біля хати квітне,
І знов безмежжя рідних тих доріг.

Шумить Дніпро і хвилі грають,
Стоять десятки тих курганів край степів.
І моя рідна школа поза гаєм,
Немає кращого на цій землі.

Ніж ці нездолані простори,
Прекрасні, позолочені поля.
Нічого так не вабить: ні моря, ні гори,
Як це село, бо це моя земля!
2001р.

РІДНІЙ МАТУСІ

О мамо, щира моя ненько,
БЕЗ ТЕБЕ НЕ БУЛО Б МЕНІ ЖИТТЯ.
ТЕБЕ ЛИШ ЗВУ Я ЛАГІДНА, РІДНЕНЬКА,
БО ТИ ЄДИНА В СВІТІ, ТИ МОЯ.

І ТІЛЬКИ ТИ ТАК МОЖЕШ ОБІЙНЯТИ,
ПРОШЕПОТІТИ: “ ДОНЕЧКО МОЯ”.
У ТЕБЕ ОЧІ ДОБРІ, НАЧЕ В НЕМОВЛЯТИ,
ОДНАК ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ І ПАЛКА ДУША ТВОЯ.

ЛИШ ТИ ОТУ ГАРЯЧУЮ СЛЬОЗУ,
ЛИШ ТИ ТІ СЛЬОЗИ МОЖЕШ СТЕРТИ Й ВСЕ ПРОСТИТИ.
ТИ НЕ ЖАЛІЄШ ЧАС І ПРАЦЮ ТУ СВОЮ
І ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МОГЛИ РОСТИ І ЖИТИ.

ТВОЇ УСТА Й ТЕБЕ ПОВІК Я НЕ ЗАБУДУ,
ХОЧ Й ПРИЙДЕ ЧАС РОЗЛУКИ, ЯК ГІРКИЙ ПОЛИН.
І ВДЯЧНА Я ТОБІ ВЕСЬ ВІК СВІЙ БУДУ,
ТОБІ, МАТУСЮ, ДО ЗЕМЛІ УКЛІН!

2001р.


РІДНОМУ ТАТУСЕВІ

Веселий і невтомний хлібороб
Мій батько, щирий, рідний тато.
Ти повсякденно від зорі і до зорі
Працюєш плідно і завзято.

У рідній хаті, там де твій поріг,
Де ти учив на лавці алфавіту.
Навіки в серце алфавіт той твій заліг,
Що допоможе мені доленьку зустріти.

Ти радісний , а інколи й сумний .
І тільки ти лиш можеш так прощати.
Велике й щедре серце маєш ти, татусю мій,
Бо лиш такий, як ти, єдиний в світі тато.

Твої слова й тебе повік я не забуду,
Хоч й прийде час розлуки, як гіркий полин.
І вдячна я тобі весь вік свій буду.
Тобі, татусю, шлю земний уклін!
2001р.



Н2О
Що в світі для життя потрібно нам, живому?
Звичайно, це повітря ,їжа і вода.
І в цьому «раціоні» добовому
Вода , як не остання складова.
Вода – це географія, як частка гідросфери.
Вода – це біологія – основа й ріст життя.
В кінці кінців, це Н2О, річки, моря, озера.
Без неї ми не проживем: ні ти, ні він, ні я.
Без неї, як без дихання, не витримає флора
І фауна, і взагалі весь світ не обійдеться, НІ.
Вода – це складова життя і над життям основа,
Тож світові запаси мають зберігати всі.

А чи задумувався хтось, що джерело це не відновить
Ні бізнесмен крутий, ні учень, ні звичайний сім’янин.
Чи, може, фабрика, що топить там відходи,
Сміття і бруд нещадно так зливає у річки.
А уявімо світ хоч на малесеньку хвилину.
Без цього цінного оксиду, без води.
Хтось з сміхом скаже, що це неможливо,
Та важко нині неможливе щось знайти.

Хоч і простори гідросфери незліченні
Та маєм ми прийдешнім поколінням їх лишить
І як зіницю ока берегти свячено
І менші покоління дбати вчить.
Так! Вже було тих лекцій і дискусій,
Та кожен висновки про екологію зробив.
І люди воду очищати мусять
Щоб дітям мовить: ”Я її вам чистою лишив”.
2004 рік.

ЗБЕРЕЖІМО ПЛАНЕТУ

Люди добрі, подивіться
Навкруги сміття і бруд.
За роботу мерщій беріться,
Не марнуйте дарма труд.

Бачте, пташка зачепилась,
Чи забився десь струмок.
Щоб ви марно не дивились,
Посадіть ви свій садок.

Очистіть всі поля і луки,
І не забруднюйте річок,
Щоб звірі всі жили без муки,
Щоб весело дзюрчав струмок.

Тоді на світі все заквітне,
Бо зберегли планету ми.
Засяє сонечко привітне,
І заспівають радісні пташки!

2001р.

МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Україно, моя Батьківщина,
Як тебе не любити мені.
Зацвітаєш ти цвітом калини
Навесні, навесні, навесні…

І лунаєш ти піснею славною,
Хоч багато вже пережила.
Хай не лізуть ті вороги марно,
Бо злетить їм із пліч голова.

Ми живем , щоб тебе захищати,
Здобувать перемоги в боях,
Бо лиш ти, найдорожчая, ненько,
Бо за тебе в нас б'ється серденько.
2001р.

Європейська сім’я
Французи, німці, італійці і слов’яни
Ми європейці, ми одна сім’я.
Поляки і англійці, шведи й росіяни
Для нас матуся рідна – це Земля.
Одна історія, що ділим на частини,
Одна наука, щоб пізнати світ.
Хоч мови наші різні як стеблини,
Та в корінь зібрані і родять один “ плід ”.
Хоч кожна нація красива, неповторна
Культура здавна пов’язала нас,
Змагаємось в одних ми видах спорту.
В нас Олімпійський вогник ще не згас.
Ми не забудемо Міцкевича і Рільке.
Частину творчості ви присвятили нам,
“ Сонети Кримські ”,що живуть у серці вільно
Не передати звукам і словам.
Прекрасно знаємо Данте, Гюго, Шекспіра
Бо через твори їхні зрозуміли і вас.
Можливо, ваша муза, ваша ліра
Одноразово надихала й нас.
Ми вам віддячити за ці презенти хочем:
Андрія “ подаруємо ” в Мілан,
На фестивалі творчості не раз запросим
І за Кличків ви “Danke !” скажете ще нам.
Нехай вітаємося ми на різних мовах
Комусь “Hello!”, комусь “Привіт!”, комусь “Bonjour!”.
Ми маєм один корінь, в нас одна основа.
Тож розірвем людських кордонів сірий мур.
Ми побратаємось, з’єднаєм наші сім’ї
Через красу культури, через спорт.
Ми спільні волею і духом вільні
Ми європейці ми один народ!
2004р.


MY MOTHER
I love my dear mummy
She very loves me too
My mother kind and funny
My mother likes to cook.
She workers in the Leisure
And takes care of us
My mother is the dearest
I shall remember past.
I thank you very, very
From all my candid heart
And promise that already
I shell be nice and smart.

2002 р.


Українські “проблеми”.

Знають всі, що “добре” в Україні жить,
Коли ж це не так, ви в кафе зайдіть.
Відкрийте двері й як годиться,
У меню ж ви подивіться:
“Пиріжки, вареники, омлети,
Є шашлик, пельмені і котлети,
Риба смажена, ікра,
Сік, компоту три відра,
Редька, помідори, огірки,
Тістечка, цукерки і торти.
Курка, гуска, кріль, індик,
Рагу, картопля і часник.
Сир, сметана, ще й млинці.
Гриби, салати, голубці,
Сало, м'ясо і ковбаси,
Оселедці, бочка квасу,
Є уха, супи, борщі,
Є бульони, різні щі.
Є сосиски, є халва,
Ще є цитруси, айва,
Є напій й цукерки “Бджілка”.
Все, що забажаєш, можеш купувати,
Є одна проблема,
Де ж тих грошей взяти?
2002р.


-
А осінь все крокує по землі.

Крокує по землі невпинна осінь
Невпевнена і ледь чутна її хода.
Позолотила на полях колосся,
Що вітром колихає мов вода.

Ця осінь ледь помітна дивна казка,
Її вбрання тріпає вітерець.
На землю принесла, напевно, щастя.
Це щастя переповнених сердець.

Ця осінь нам віщує довгу зиму,
Мов сон тяжкий – холодну і сумну.
Ні, не тікай, о осене невпинна,
Залиш на спогад мантію свою.

Куди тікаєш ти, летиш у вирій?
Вже не кружляє дивний листопад.
Куди ж поділа сонце миле?
Ні, не послухала моїх порад.

А може ще зостанешся хоч трішки?
Не відлітай. Прощатись час? Зажди.
Ти покидаєш землю тишком – нишком.
Прощаюсь, та не назавжди.
2003р.


“ Не кидай, доню, хліба – він святий, -
Мене з дитинства батько й мати вчили:
Цей хліб, родився працею з землі,
І вклали в нього ми любов і силу.”

Тож з року в рік, віками на столі
Стоїть духмяна, свіжа паляниця.
В ній сонця схід, в ній хліборобський піт,
В ній щебет солов’я, і поле колоситься.

В ній скільки вкладено і світла, і тепла,
Любові, миру, сили і терпіння.
Її плекали і кохали як дитя,
Тож кожна крихта – життєдайна , цільна.

Та все-ж ніж взяти ти подумай спершу,
Як сіялося поле навесні,
Що народилася паляниця ця нелегко,
В ній праця й сила хліборобів, пекарів.

“ Не кидай, доню, хліба – він святий “
Слова, що так запали у серденько.
За хліб кажу спасибі людям і землі,
За нього дякую я батьку й неньці.

“ Не кидай доню хліба він святий…”
Слова, що так запали у серденько
За хліб кажу спасибі людям і землі
За нього дякую я батьку й неньці.

2003 р.


Край мого дитинства.

Є берег юності, любові і краси,
Є берег віри той, що грає нам барвисто
І кожен манить, кличе звідусіль.
А найдорожчий берег - це дитинство.

Це край, де роки мов хмарки,
Пливуть весело, легко і безпечно.
Де б ти не був, які б не знав світи,
Забути край дитинства – безсердечно.

Це місце де відчув ти почуття,
Пізнав і сум, і радість, і тривоги,
Де вперше кручі й пагорби здолав,
Де не одні стежки стоптав й дороги.

Це край, що милий серцю і душі,
Що у житті яскрава, світла смуга
Де вперше, хоч і в безтурботному житті,
Знайшов найкращого ти друга.

Що друг цей нині й назавжди
Пізнається в скрутній хвилині.
Це любий край, це край дитинства мій,
Він невід’ємний в кожної людини.
2003р.


Поглянь же правді в очі, Україно.

О, Україно, матінка моя,
В віршах оспівують тебе поети,
Та лиш ніхто не бачить ті тенети
В яких віками стогне ця земля.

О, Україно, матінка моя,
Погляньмо правді в очі !
Хоч правда та, як темінь ночі,
Мов чорна зорана рілля.

О, Україно, матінка моя,
Хіба ця мова суржицька чудова?
Слова твої згоріли як полова,
Де її спів, а де краса своя.

О, Україно, матінко моя,
Поглянь ридають, плачуть твої діти,
Розкидані вони по всьому світі.
Чому ж не зігріває їх любов твоя ?

О, Україно, матінка моя,
В нас є надія, що останньою вмирає.
Нехай цей оберіг тебе не покидає,
Надіюсь я, ти збережеш своє дитя.
2003р.

СЕЛО ЗОЛОТА БАЛКА 2004