Отруйні павуки міста Херсона та його околиць

В Україні виявлено 2 види отруйних павуків, які зустрічаються у Херсонській області. Це Lycosa singoriensis L. (тарантул) та Latrodectus tredecimguttatus L. (каракурт).

Тарантули найбільш поширені у Південній частині України, а також в долинах річок Дніпро та Прип’ять. Головогруди у них овальні, звужені в районі другої пари ніг. Голова значно піднята над грудьми. Павуки завжди мають 8 денних очей, які розташовуються у 3 ряди: у першому ряді 4, у ІІ і ІІІ по 2 ока. Хеліцери великі, вертикальні в обох статей. Ноги відносно довгі, сильні, мають численні волоски, щетинки або шипи. Четверта пара ніг у тарантулів найбільш довга. На кінці лапок розташовані 3 кігтики: 2 основних і 1 додатковий.

Черевце округле чи яйцеподібне, зазвичай сплющене в дорзовентральному напрямку, покрите численними волосками. Органи дихання у них – трахеї.

Павуки забарвлені у чорний або темно-сірий колір – це допомагає їм маскуватись у норі. Тарантули не будують ловильних сіток. Вони доб3ре бігають і стрибають, крім того, вони мають гострий слух та зір. У разі нападу ворогів обороняються потоком білої рідини – гуаніном, яка виприскується на довжину приблизно 1,5 м.

Тарантули, хоч і належать до отруйних видів павуків, все ж таки серйозної загрози для людини не несуть. Деякі з них лише спроможні прокусити шкіру людини, після чого з’являється неприємне болісне відчуття, дратівливість.

Павуки-каракурти поширені на Півдні України, біля Азовського моря. На Херсонщині каракурти з’явились давно, знайдені вони на Кінбурнській косі, Солоноозерній ділянці, Джарилгачі, узбережжі Лазурного та Залізного порту, Буркутах, а тепер зустрічається в районі Таврійського житломасиву та Кіндійки.

Ці павуки мають 8 очей, які розташовуються у 2 ряди. Хеліцери у них вертикальні і не дуже великі. Ноги без товстих шипів, але з численними щетинками. На кінці лапок розташовані 3 кігтики: основні зубцюваті і додатковий - сильно витягнутий. Черевце часто округле, навіть кулясте. Органи дихання представлені 1 парою легеневих мішків і 1 парою трахей.

Самка досягає 2 см, бархатно-чорного кольору. Під час розмноження у неї на черевці з’являються червоні цяточки. Самці менші від самок. Після спарювання, якщо самець не встигає втекти, самка його з’їдає, за що й отримала назву «чорна вдова».

Селяться каракурти у місцях, де ростуть бур’яни, для житла плетуть з павутини собі гніздо, прикріплюючи його до трави.

Каракурт – один з найнебезпечніших видів павуків. Укус його у 50 разів отруйніший, ніж укус тарантула. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4%, а отрута у 15 разів сильніша за отруту гримучої змії.

За оцінкою фахівців, павуки ніколи не нападають першими й без причини. Найбільш частими є випадки укусів у ногу, коли людина взуває старе взуття, попередньо не перевіривши його, яке самиці уподобали собі для гнізда. Після укусу на шкірі з’являється маленька червона цятка, що швидко блідне. Укус каракурта викликає психічну неврівноваженість у людини, пекучий біль, який через 15-30 хвилин розповсюджується по всьому тілу. У потерпілого виникає біль в області живота, слиновиділення і потовиділення, порушення роботи серця, утруднення дихання. За даними ОблСЕС по укусам каракуртів, вкушені павуком частіше потрапляють до лікарні в дуже важкому стані, з високим артеріальним тиском і алергічними реакціями організму. Спеціальна протикаракуртова сироватка не завжди доступна, тому, не пізніше 2 хвилин місце укусу треба припекти палаючим сірником – він руйнує отруту. Якщо укус прийшовся в ногу або руку, слід забезпечити нерухомість кінцівки. Рекомендується багато пити чаю, молока, марганцівки. У важких випадках за відсутності медичної допомоги через 1-2 дні після укусу каракурта може наступити смерть.

Будьте уважні та обережні в літній період.

Дані матеріали були представлені на обласній дитячій екологічній конференції "Юний натураліст - 2007".

Література:

1. Орлов Б.Н., Гелашвили Д.Б., Ибрагимов А.К. Ядовитые животные и растения СССР. – М.: Высш. шк., 1990. – 144 с.
2. Прохоров А.Н. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1982. – 1600 с.
3. Харитонов Д.Е. Проблемы изучения паутинного шелка и пути к ее разрешению // Уч. записки Московского ун-та. – 1946. - №5. – С 123-130.