Анотація власного досвіду
Філоненко Ірина Петрівна
Педагогічний стаж – 21 рік
Освіта – неповна вища педагогічна (навчається на 4 курсі ХДУ)
Працює над створенням умов реалізації творчого потенціалу вихованців.
Це здійснюється через:
- організацію та естетизацію середовища, створення оптимальних умов для самореалізації;
- творче поєднання психологічної та педагогічної технологій в процесі їх застосування до освітнього та виховного процесів;
- формування творчої особистості, конкурентноспроможної, здатної до самореалізації та самовдосконалення.
Життєтворчість – це духовно-практчна діяльність особистості, що спрямована на проектування, планування, програмування та творчі здійснення нею свого індивідуального життя.
Суб’єкти і об’єкти діяльності:
Об’єкти – творча особистість, яка сама творить.
Суб’єкти – вихованці.
Реалізація особистої науково-методиної проблеми: «Використання методу проектів на заняттях гуртків еколого-природничого напрямку».
Філоненко І.П. розробила власні інноваційні підходи до здійснення навчально-виховного процесу на заняттях гуртків і позакласній роботі.
Здійснює розвиток творчої особистості в умовах позашкільного навчального закладу.
З 2009 року працює за програмами МОН України.
Здійснює експериментально-інноваційну діяльність.
Працює над самоосвітою в умовах позашкілля.
Напрямки діяльності керівника гуртків
Актуальність проблеми. В умовах соціально-економічнх перетворень в Україні перед освітньою галуззю сьогодні постала проблема виховання громадянина, становлення особистості самостійної, творчої, готової до розвязання нестандартних життєвих ситуацій, соціально відповідальної, незалежної, впевненої у собі й своїх можливостях.
Система сучасної позашкільної освіти переконує, що традиційне навчання направлене на формування знань, умінь і навичок, які учнями застосовуються лише на заняттях гуртків і є атрибутом занять. Поза межами заняття, тобто на практиці, більшість учнів майже не користуються отриманими знаннями, уміннями і навичками, перш за все тому, що не знають, як це робити.
Виходячи з конституційного права людини на розвиток особистості, відповідно до Закону України «Про освіту», одним із головних завдань розвитку сучасної освіти в цілому, екологічної зокрема, визначено оновлення її змісту та впровадження сучасних технологій навчання, інноваційних підходів до вдосконалення навчально-виховного процесу. Державний стандарт у галузі екологічної компітентності визнає за необхідне озброїти учнів методами наукового пізнання, формування екологічної грамотності та уміння застосовувати їх у поясненні сучасної екологічної картини світу та вивченні рідного краю.
Особливої актуальності в позашкільній екологічній освіті набувають дослідницькі знання, які є фундаментом екологічної науки. Потрібні такі знання, які б стали не тільки критерієм освіченості, а й мали б нові особистісні якості.
Через організацію керівником гуртків Філоненко І.П. роботи учнів зі створення власних екологічних проектів у процесі пізнання рідного краю йде підготовка учнів до подальшого навчання, а отже – можливе формування нової, здатної до проведення науково-дослідницької діяльності особистості.
Науково-дослідницька робота старшокласників розглядається як окремий напрям позашкільної освіти, але тільки у тісному поєднанні з базовою освітою та урахуванням активності дітей на заняттях, що дає змогу керівнику гуртків віднайти «ключик» до творчого розвитку кожного учня через озброєння його методами наукового пізнання та залучення до створення екологічних творів, забезпечуючи входження його у швидкозмінне життєве середовище та реалізацію освітньої стратегії в цілому. Саме у цьому вбачається актуальність досвіду керівників гуртків Філоненко І.П.
Теоретичне обгрунтування досвіду. Поширення досвіду грунтується на єдності процесу навчання та науковим дослідженням, оскільки навчальне пізнання включає елементи наукового.
Основна ідея зводиться до накопичення знань учнями шляхом використання відповідного типу навчання. Наприклад, проблемне навчання, яке передбачає
Одним з принципів якого є принцип науковості, основу якого є система особистісно зорієнтованого навчання. Важливим у реалізації особистісно зорієнтованого навчання є досвід І.П. Філоненко щодо використання методу проекту.
Більшість матеріалів досвіду грунтується на на самоосвітніх тенденціях, в першу чергу, завдяки позашкільним заходам, участі у діяльності Малої Академії наук, а також у гуртковій та клубній роботі, впровадженню майстер-класів, участі в різноманітних виставках, акціях, операціях, конкурсах.
Проблема. Існує гостра проблема підвищення ролі екологічної науки через створення й застосування у шкільній практиці екологічного проекту, як методу біологічних наук та формуванні конструктивного і креативного мислення у поясненні дійсності.
Мета. Метою узагальнення досвіду Філоненко І.П. є вдосконалення форм і пошук нових методів та методичних прийомів у підвищенні ролі екологічного проекту в природоохоронній діяльності, поліпшення екологічної грамотності школярів загальноосвітніх шкіл.
Основна ідея досвіду. Від загальнонавчальних умінь і навичок – до самоосвіти, від навичок отримання повноцінної екологічної інформації – до методів наукового пізнання, від теорії до практики.
Завдання. Головним завданням є відстеження позитивних моментів у процесі залучення учнів до створення екологічних проектів, творів і можливості їх використання у навчанні, організації науково-дослідницької діяльності на прикладі конкретної теми.
Для досягнення мети представленого досвіду роботи поставлено такі задачі:
- розробити й обгрунтувати систему підходів до розвязання проблеми єдності процесу навчання і екологічного виховання з урахуванням сучасного стану методики навчання, тенденцій сучасного розвитку екологічної науки, сучасних методів наукового пізнання, які базуються на засадах учнівського самопізнання біологічних наук;
- Виявити методичні умови застосування даної системи при розвязанні проблеми єдності теорії і практики в пізнанні навколишнього середовища на засадах учнівського краєзнавства. При цьому визначити прийоми навчальної та дослідницької роботи, які необхідні для самостійного застосування учнями під час роботи з різними джерелами біологічних знань, в першу чергу – з біологічною та екологічною літературою;
- Створити на базі СЮН аматорське наукове товариство учнів.
Методологічні засади досвіду. Методологічною основою є теорія пізнання і всебічний розвиток особистості, особистісно-діяльнісний і системний підходи до процесу навчання; концепції гуманізації, соціалізації й економізації сучасних біологічних наук, концепції та методичні основи формування і розвитку логічного, творчого, креативного, конструктивного, геопросторового мислення у підходах до пояснення дійсності, активізації навчально-пізнавальної, накуово-дослідницької, краєзнавчої діяльності учнів. Методологічні засади мають обовязковий вихід на методику навчання біології – тобто, систему способів навчання істини, у даному випадку, через учнівське пізнання рідного краю.
Методи реалізації досвіду. Для реалізації мети використовувалися методи теоретичного аналізу методичної, психологічної літератури з даної проблеми; методичного аналізу нормативних документів, програм, науково-популярної літератури, науково-дослідницькоїроботи учнів; вивчення діяльності вчителів біології загальноосвітніх шкіл, керівників гуртків ЕНЦ області, руспубліки, спостереження за діяльністю учнів, формування вмінь і навичок створення екологічних проектів (у тому числі краєзнавчого спрямування), організації науково-дослідницької діяльності учнів; експерименту (констатуючий, формуючий, контролюючий), направлений на удосконалення методичних підходів до розвязання екологічних проблем.
Становлення досвіду. Досвід спирається на власну науково-дослідницьку діяльність та залучення до цього широкого кола учнів, на досвід проведення позакласної та позашкільної туристсько-краєзнавчої роботи із учнями різних вікових категорій, розширення роботи з науковими матеріалами на заняттях і в позаурочний час. Згодом були отримані й перші позитивні результати. Відбувався перехід від очікуваного поступового перетворення загальнобіологічних знань і навичок у нові методичні підходи вивчення шкільного курсу біології з використанням власноруч створених учнями краєзнавчих творів.
В умовах оновлення суспільства орієнтація на творчий розвиток особистості є світоглядною засадою виховання та навчання школярів.
Базовий компонент позашкільної освіти України закликає до сприйняття виховання всебічно розвиненої, творчо активної особистості, вводить дітей у світ практичної та духовної діяльності людей, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, отримувати задоволення не тільки від результатів, а й від самого процесу навчання.
Протягом пяти років керівник гуртків Філоненко І.П. працює над проектною системою екологічного виховання та навчання.
Спостереження за роботою керівника гуртків довели, що метод екологічного проекту є доступним і універсальним для роботи з школярами різних вікових категорій. Особливо приваблює їх те, що завдяки можливості вести фенологічні спостереження, дослідження за флорою і фауною рідного краю, вони пізнають навколишній світ, в них виникають співчуття до природи, необхідність її захищати, оберігати. За допомогою своїх проектів вони доводять екологічні проблеми, які їснують навколо до широкого загалу школярів, їх батьків та громадськості міста. Ситуація успіху, яку створює для дітей І.П. Філоненко дозволяє їм займатися в МАН на рівні міста, області.
Спираючись на спостереження, особистий досвід педагога, прийшла до висновку, що головними принципами в роботі є принципи послідовності, систематичності, науковості. Аналіз типології монопроектів показав, що Ірина Петрівна приділяє велику увагу дослідницьким проектам, тому що вони мають чітко призначене дослідницьке завдання. Наприклад, стан лісів у даній місцевості і заходи щодо їх охорони. Проект «Збережемо ліс» в рамках Всеукраїнського конкурсу «Ліси для нащадків», завданням якого було простежити долю ялинки від її придбання до закінчення святкування Нового року. Завдяки роботі над проектом, діти дізнались про те, що щорічно під час Новорічних свят гине сотні тисяч ялинок. А замна лісових ялинок на штучні дає змогу зберегти сотні тсяч ялинок.
В рамках обласної акції «Допоможемо зимуючим птахам» - проект «Пташині причуди», «Зимова книга».
Зі старшокласниками такі проекти, як «Програма озеленення міста», «Використання осьмії рудої для запилення суниці садової у зимово-весняних теплицях», який захищався у МАН на рівні міста та посів І місце, і рекомендований для захисту на рівні області.
Приймає активну участь у методичних координаційних нарадах: «Через гру, фантазію, працю в захоплюючий світ живої природи», «Компетентний дорослий разом з дитиною», «Шляхи вдосконалення навчально-виховної роботи з гуртківцями» (робота педагогічно-творчої скриньки «Є ідея»).
Результати моніторингового відстеження творчих здібностей дітей протягом останніх трьох років довели, що починаючи з учнів початкової школи до старшої високий рівень навченості дітей підвищився на 22%, середній знизився на 21%
2012-2013 н.р. 2013-2014 н.р. 2014-2015 н.р.
В-18% В-34% В-40%
Д-40% Д-48% Д-49%
С-42% С-18% С-11%
Моніторинг зростання навченості вихованців гуртків СЮН еколого-натуралістичного профілю.
Використання методів проектування навчання має велике значення в розвитку творчих здібностей школярів. Вони дають змогу дітям не тільки розвиватися, формувати свої творчі здібності, а також створюють умови самореалізації, дають можливість стикатися з природою, бачити екологічні проблеми, шукати шляхи їх вирішування.
Оригінальність досвіду І.П.Філоненко в тому, що вона будує «Я» дитини, як самоствердження. Навчає швидко переключатися, переходити від одного способу розвязання тієї чи іншої проблеми, до другого, створюючи ситуацію успіху. Підвищує самооцінку учнів, що дає змогу їм без вагань сміливо братися до нової справи. Результати вивчення досвіду довели, що учні набули всебічних пізнавальних знань, умінь і навичок самостійної роботи, навчилися активно та самостійно мислити.
Керівник гуртків І.П.Філоненко своє професійне кредо «Творчісь, майстерність – це, насамперед, наполеглива праця» втілює в роботу зі своїми вихованцями.»
Використання методу проектів на заняттях гуртків еколого-природничого напрямку
Сучасний етап розвитку національної системи освіти та виховання характеризується поширенням інноваційних процесів, істотною особливістю яких є реальна варіативність, технологічність. Навчально-виховна практика потребує технологій, які б сприяли створенню умов для саморозвитку та самореалізації особистості, забезпеченню щастя і радості дитинства, формуванню особистісної конкурентноздатності.
Аналіз досліджень і публікацій. Найуспішніше сприяють розв’язанню цих завдань особистісно зорієнтовані педагогічні технології, наукові засади створення яких обґрунтував І. Бех . Такі технології, на думку дослідника, мають бути наукоємкими, враховувати сучасні досягнення психології виховання й навчання. Особистісно зорієнтовані технології створюють умови для самовизначення вихованця, його звернення до самого себе, переживання почуття дорослішання, усвідомлення своєї самоцінності, утвердження власної гідності.
Сьогодні окремі педагогічні технології, які з’явилися в зарубіжній і вітчизняній педагогіці, достатньо обґрунтовані на науковому рівні й поступово використовуються у навчально-виховній практиці, серед них: вальдорфська педагогіка (Р. Штайнер), “Школа успіху і радості” (С. Френе), технологія саморозвитку (М. Монтессорі), створення емоційно збагачених виховних ситуацій (І. Бех), організації проектної діяльності (В. Кілпатрик), колективного творчого виховання (І. Іванов), естетико-екологічного виховання “Уроки милування” (Г. Тарасенко), створення ситуацій успіху (А. Бєлкін), фізичного виховання дітей “Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей” (М.Єфіменко), суггестивна технологія (Г.Лозанов) тощо.
Кожна педагогічна технологія має свою специфіку, переваги та певні труднощі використання. Тому лише їх системне використання, оптимальне поєднання суттєво підвищить якість і результативність навчально-виховного процесу. Вважаю, що досить ефективною у роботі з вихованцями гуртків еколого-натуралістичного напрямку є проектна технологія (технологія організації проектної діяльності), або метод проектів.
Уперше метод проектів почав використовуватися у другій половині XIX століття в сільськогосподарських школах США. Метод проектів не є принципово новим у світовій педагогіці. Він виник ще в 1920-і роки нинішнього сторіччя в США. Американський філософ і педагог Дж. Дьюі, а також його учень В.Х. Кілпатрик пропонували будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня. Надзвичайно важливо було показати дітям їх власну зацікавленість у знаннях, що здобуваються, що можуть і повинні знадобитися їм у житті. Саме тут можна розглядати ту проблему, яка взята із реального життя, знайома і значима для дитини, для рішення якої їй необхідно прикласти як і ті знання, що вона має, так і ті нові, які ще треба здобути. Де ці знання можна взяти? Вчитель може підказати нові джерела інформації, або просто направити думку учнів у потрібному напрямку для швидкого пошуку. Але в результаті учні повинні самостійно і спільними зусиллями вирішити проблему, застосувавши необхідні знання, можливо з інших областей, одержати реальний і відчутний результат. Рішення проблеми, таким чином, здобуває контури проектної діяльності. Зрозуміло, згодом реалізація методу проектів перетерпіла деяку еволюцію: народилась з ідеї вільного виховання, а стала в даний час інтегрованим компонентом цілком розробленої і структурованої системи освіти.
Зазначю, що переважно ця технологія запроваджувалася у навчальному процесі, сприймалася неоднозначно, часто піддавалася критиці. У вітчизняній педагогіці утвердження методу проектів також пройшло складний шлях: від широкого застосування в СРСР у практиці дослідницьких і деяких масових шкіл у перші роки радянської влади до засудження й заборони (постанова ЦК ВКП (б) від 5 вересня 1931 року “Про початкову і середню школу”) .
Останнім часом проектна технологія широко впроваджується в закладах освіти різних країн світу й слугує засобом ефективного навчання, виховання та розвитку особистості. У зв’язку з реформуванням національної шкільної освіти на сучасному етапі почалося відродження й упровадження методу проектів в українській педагогіці. Результати проведеного аналізу наукового фонду й освітньо-виховної практики показали, що технологія проектної діяльності переважно розробляється на рівні впровадження в навчальному, рідше у виховному процесі сучасної школи. На сторінках фахових журналів, у більшості випадків, знаходимо презентацію досвіду кращих учителів щодо використання методу проектів під час вивчення різних предметів.
Проектна технологія має інтегративний характер і є фактично навчально-виховною. Метод проектів найбільш ефективно використовувати у позакласній роботі з метою створення умов для різнобічного розвитку кожної особистості, її самореалізації у змістовній творчій діяльності.
І. Проектна діяльність
Проектна діяльність – одна з найперспективніших складових освітнього процесу, тому що створює умови творчого саморозвитку та самореалізації учнів, формує всі необхідні життєві компетенції, які на Раді Європи були визначені як основні в ХХІ столітті: полікультурні, мовленнєві, інформаційні, політичні та соціальні. Самостійне здобування знань, систематизація їх, можливість орієнтуватися в інформаційному просторі, бачити проблему і приймати рішення відбувається саме через метод проекту.
Проект – сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різного роду теоретичного продукту. Основою методу проектів є розвиток критичного мислення, пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі. Цей метод завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну, групову, яку вони виконують протягом певного відрізка часу. Цей підхід органічно поєднується з груповим (cooperative learning) підходом до навчання. Метод проектів завжди припускає розв’язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань, умінь із різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результати виконаних проектів повинні бути “відчутними”, тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв’язання, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження.
Проект — це метод навчання. Він може застосовуватись як на уроках, так і в позакласній роботі, орієнтований на досягнення цілей самих учнів, тому неповторний; формує значну кількість навчальних і життєвих компетентностей, тому є ефективним; формує досвід, тому незамінний.
Проект (проектування) — це зміст навчання та виховання. Найбільш сучасні сфери людської діяльності базуються на проектуванні. Тому проектування може бути основою професійних спецкурсів. Проект — це форма організації навчально-виховного процесу. Проектна діяльність може стати альтернативою класно-урочного навчання. А майбутнє за балансом альтернатив.
Проект — це особлива форма філософії освіти. Філософія мети та діяльності, результатів і досягнень, вона прийнятна для школи сьогодення, тому що дозволяє поєднати ціннісно-змістовні основи культури та процес діяльнісної соціалізації. Організація проектної діяльності учнів довела, що проектування — комплексна діяльність , якій властиві:
• ознаки автодидактики (учасники проектування ніби автоматично, без спеціально означеної дидактичної задачі з боку організаторів засвоюють нові поняття, нові уявлення про різні сфери життя, про виробничі, особисті, соціально-політичні відносини між людьми, нове розуміння змісту тих змін, яких вимагає життя;
• участь у проектній діяльності ставить дітей і дорослих у позицію господаря життя, тобто проектування виступає як принципово інша суб’єктна, а не об’єктна форма участі в соціальній діяльності;
• проектування — це специфічний індивідуально-творчий процес, який вимагає від кожного оригінальних нових рішень і в той же час це процес колективної творчості.
Таким чином, проектування може стати засобом соціального й інтелектуально-творчого саморозвитку всіх суб’єктів освіти (учнів, учителів, батьків), а в більш вузькому розумінні — засобом розвитку проектних здібностей. Робота над проблемною темою викликала необхідність вивчення національного й міжнародного передового досвіду, створення матеріально-технічної бази (комп’ютерні класи, підключення до мережі Інтернет тощо), загального оновлення змісту освіти.
Для успішної реалізації виховного проекту потрібні такі умови:
•наявність значущої у творчому, дослідницькому плані проблеми;
•уміння керівника гуртка ставити ключові та тематичні запитання;
• практична значущість очікуваних результатів (публікація, постер, альманах тощо);
•самостійна робота гуртківців на занятті або поза ним;
•структурування змістовної частини проекту (етапи, завдання, розподіл ролей тощо);
• використання дослідницьких методів;
•застосування комп’ютерних технологій (для пошуку інформації, спілкування з іншими учасниками проекту, створення кінцевого продукту проекту).
Механізм реалізації проектної технології складається з п’яти основних компонентів.
Перша складова — організація стимулюючого енерго-інформаційного простору (предметного, соціокультурного, освітнього), для розвитку потенціальних можливостей дитини, його внутрішнього світу.
Друга складова — організація різноманітних видів діяльності як умова самореалізації кожного учня: соціально-комунікативної, суспільно-корисної, ігрової, фізично-оздоровчої, навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, художньо-естетичної, туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, декоративно-прикладної, еколого-натуралістичної.
Третя складова — організація продуктивного спілкування як умови соціального розвитку учнів, формування позитивної «Я–концепції». Навчити гуртківців спілкуватись, культурі діалогу — копітка та трудомістка діяльність, успіху якої сприяють перш за все інтерактивні форми роботи, тобто ті форми та методи, які забезпечують продуктивну реалізацію проектної технології.
Четверта складова — психолого-педагогічна підтримка вирішення гуртківцями своїх проблем, допомога їм у самопізнанні, самооцінці, самовизначенні та самоактуалізації. Ця складова потребує системного підходу.
Остання (п’ята) складова — підвищення професійної майстерності, проективної культури педагогічних кадрів. Основною рушійною силою в реалізації кожного проекту є керівник гуртка, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно турбується за своє особистісне та професіональне зростання. З метою досягнення позитивних результатів з утілення методу проектів керівнику гуртків необхідно пройти багаторівневу систему підготовки:
•інформаційно-теоретичну;
• організаційно-практичну із закріпленням та апробацією теоретичних знань на практиці;
• рефлексивну із самостійною роботою вчителів з переосмислення та творчого аналізу своєї діяльності;
• корекційну, яка спрямована на поповнення знань і практичних навичок учителів для подолання наявних труднощів;
• методологічну, яка передбачає підготовку педагогів-тренерів, які можуть учити інших, створювати свої майстер-класи.
Проектна діяльність у навчально- виховній роботі є:
• шляхом розвитку творчого потенціалу особистості та її самореалізації;
• середовищем, яке розвиває, формує соціальні вміння, навички та сприяє процесу набуття життєвого досвіду;
• засобом перевірки відповідності особистого досвіду потребам особистісної активної ролі в суспільстві;
• творчим звітом про рівень лідерської компетентності.
Упровадження проектної технології у практику виховної роботи було визначено як пріоритетний в організації навчально-виховної роботи СЮН в цілому, так і в діяльності кожного керівника гуртків.
Метод навчальних проектів завжди припускає розв'язування певної значущої для гуртківців проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого, – інтегрування знань, умінь із різних галузей науки, техніки, технології та творчих галузей. Результати виконаних навчальних проектів повинні бути, так би мовити, "відчутними", тобто, якщо це теоретична проблема, то має бути конкретне її розв'язання, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження . До того ж специфіка навчальних проектів полягає в тому, що вони за своєю суттю є міжпредметними. Навіть якщо проект проводиться в межах одного навчального предмету, робота над ним передбачає застосування знань з інших галузей і демонструє зв’язок з реальним життям. Усі ці якості дають можливість ефективно використовувати даний метод у різних освітніх (предметних) областях, для яких розроблено свої профільні програми з інформатики. Принципи визначення змісту проектної та дослідницької діяльності з інформатики базуються на тому шкільному предметі, який є провідним в даному профілі спеціалізації. В кожному з них поглиблено вивчається той розділ інформатики, предмет якого перетинається з предметом науки. Зокрема, представлена наукова робота дає методичну розробку використання методу навчальних проектів у класах фізико-математичного профілю.
Відзначимо, що існує низка ознак для класифікації навчальних проектів. Зокрема: домінуючий в проекті метод (дослідницький, творчий, рольово-ігровий, ознайомлювально-орієнтовний тощо), характер координації проекту (безпосередній, прихований), характер контактів (серед учнів одного класу, школи, міста, регіону, країни, різних країн світу), тривалість проекту і кількість учасників .
Відповідно до першої ознаки можна виділити такі типи навчальних проектів: дослідницький, літературно-творчий, пригодницький, ігровий, інформаційний та практико-орієнтований.
За характером координації проекти можуть бути: з відкритою, явною координацією (координатор ненав'язливо спрямовує роботу учасників, організовуючи у разі необхідності окремі етапи проекту) та з прихованою координацією (координатор не виявляє себе в управлінні роботою над проектом, а виступає як повноправний його учасник).
За тривалістю проведення навчальні проекти можуть бути: короткотерміновими (час проведення 1-2 заняття), середньої тривалості (від тижня до місяця); довготермінові (від місяця до кількох місяців). Щодо проектів середньої і значної тривалості, то вони (звичайні або телекомунікаційні, внутрішні або міжнародні) є міжпредметними і містять досить велику проблему або кілька взаємопов'язаних проблем.
За кількістю учасників навчальні проекти є індивідуальні (що виконуються самостійно одним учнем), особові (між двома партнерами, що знаходяться в різних школах, регіонах, країнах), парні (між парами учасників) і групові (між групами учасників).
У реальній практиці найчастіше доводиться мати справу зі змішаними типами навчальних проектів, у яких є ознаки дослідницьких і творчих (наприклад, одночасно практико-орієнтованих і дослідницьких). У роботі над проектами, не тільки дослідницькими, але і багатьма іншими, використовуються різні методи самостійної пізнавальної діяльності учнів. Серед них дослідницький метод займає центральне місце і разом з тим викликає найбільші труднощі. В основі цього методу лежить розвиток уміння освоювати навколишній світ на базі наукової методології. Тому навчальний дослідницький проект структурується відповідно до загальнонаукового методологічного підходу, а саме:
1. визначення мети дослідницької діяльності та постановка проблеми (цей етап розробки проекту визначається вчителем);
2. висування гіпотези за результатами аналізу вихідного матеріалу (бажано, щоб цей етап передбачав самостійну діяльність учнів, наприклад, у формі “мозкової атаки”);
3. формулювання можливих способів розв’язування поставленої проблеми та результатів майбутнього дослідження;
4. уточнення виявлених проблем і вибір способів збирання та опрацювання необхідних даних;
5. узагальнення отриманих даних;
6. підготовка звіту й обговорення можливого застосування отриманих результатів;
7. захист проекту.
Практична реалізація методу навчальних проектів веде до зміни позиції вчителя. З носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності учнів. Змінюється і психологічний клімат в аудиторії, оскільки вчителю доводиться переорієнтувати свою навчально-виховну роботу і роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру. До фронтальної та індивідуальної форм організації роботи учнів на уроках додається групова. Учні, об’єднані в групи, взаємодіють між собою: пояснюють новий матеріал, обговорюють його, оцінюють свою діяльність, готують звіти та виступи. Ця форма організації роботи учнів на уроках заслуговує на особливу увагу, оскільки учні в групах переважно працюють самостійно, а участь у колективному розв’язуванні задачі підвищує в них взаємну відповідальність, примушує їх ставити перед собою і вирішувати не тільки навчальні, а й організаційні проблеми .
Основні ідеї роботи в групі – спільність мети і задач, індивідуальна відповідальність та однакові можливості успіху. Саме співробітництво, а не змагання лежить в основі навчання в групі. Індивідуальна відповідальність означає, що успіх усієї групи залежить від внеску кожного її учасника, а це передбачає взаємодопомогу членів команди. Основними принципами роботи в групі є: спільне завдання, спільне заохочення, спільна оцінка та розподіл ролей.
Існує декілька способів для утворення груп: групи створюються на основі вже існуючого розміщення учнів у класі; склад учнівських груп визначає вчитель; учні самостійно об’єднуються в групи; клас (або вчитель) за певними критеріями обирає лідерів майбутніх груп, які потім набирають собі в групи інших учнів. Можна утворювати групи за результатами анкетування та жеребкування.
Слід зазначити, що недостатньо сформувати групи і дати їм відповідне завдання. Проблема полягає в тому, щоб учень сам захотів отримати знання. Тому мотивація самостійної навчальної діяльності учнів не менш важлива, ніж спосіб організації, умови і методика роботи над завданням. Використання в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів методу навчальних проектів та методики навчання в співробітництві активізує самостійну дослідницьку поведінку учнів. Під цим поняттям розуміється поведінка, спрямована на пошук та надбання нової інформації із зовнішнього оточення. У діяльності людини дослідницька поведінка виступає універсальною характеристикою, яка пронизує всі інші види діяльності. Вона виконує важливу функцію в розвитку пізнавальних процесів усіх рівнів, у навчанні, у набутті соціального досвіду, у соціальному розвитку та розвитку особистості. Поняття дослідницької поведінки знаходиться в одному ряді з такими фундаментальними поняттями як навчання, інтелект, творчість, утворюючи з ними нерозривний зв'язок.
Готовність і здатність досліджувати нове в навколишньому світі шляхом реальної взаємодії з ним є надзвичайно важливою якістю людини, яка відображає рівень її особистого, творчого, пізнавального і соціального розвитку. Ця здатність особливо важлива зараз, коли виникають принципово нові галузі і види діяльності, а раніше засвоєні алгоритми і правила поведінки виявляються непридатними. Від нашого розуміння феномена дослідницької поведінки і ставлення до нього, його стимулювання у дитини або протидії, залежить не тільки більший або менший успіх дітей у пізнавальній і практичній діяльності, але до певної міри і вірогідність їхнього фізичного виживання в умовах новизни і невизначеності.
У своєму найрозвинутішому вигляді дослідницька поведінка представлена діяльністю людей, які розв’язують комплексні дослідницькі завдання – завдання з вивчення складних динамічних систем і з управління ними. Ці завдання є новими для людини, яка їх розв’язує, і не містять чітко сформульованих умов і мети. Об'єктом вивчення є середовище, що динамічно змінюється та містить велику кількість компонентів із невідомими, неочевидними і "непрозорими" структурами множинних зв'язків. Відповідно, процес розв’язування комплексного завдання – це багаторівнева практична і пізнавальна діяльність, яка включає когнітивні (пізнавальні), емоційні, особистісні і соціальні здібності та знання людини. Прикладів діяльності з розв’язування комплексних дослідницьких задач в сучасному суспільстві дуже багато: починаючи з того, як діти засвоюють комп'ютерні середовища, і закінчуючи тим, як великі колективи висококваліфікованих фахівців намагаються реалізувати новітні (космічні, ядерні і т.п.) проекти.
Основним мотивом дослідницької поведінки є допитливість, потреба в нових враженнях як базова потреба дитини: “Основна причина, яка викликає дослідницьку поведінку – це суб'єктивна невизначеність: невизначеність об'єкту, ситуації тощо. Функція дослідницької поведінки – зменшення цієї суб'єктивної невизначеності шляхом пошуку інформації із зовнішніх джерел. Основні чинники, пов'язані з невизначеністю: новизна; складність; когнітивний конфлікт при невідповідності або суперечності одна одній частин інформації” .
Враховуючи вищезазначене, одним із шляхів створення проблемних ситуацій у навчальних проектах є формулювання та використання глобальних, всеохоплюючих запитань філософського характеру, які відбивають основну концепцію навчального предмету, постають знову і знову впродовж вивчення теми, піднімають нові важливі питання, пов'язані зі змістом вивченого, не мають очевидної, “правильної” відповіді, сформульовані так, щоб провокувати зацікавленість учнів і пов’язувати зміст навчальних предметів зі світом, що оточує учня.
Розрізняють три типи запитань : ключові, тематичні та змістові. Ключові запитання – всеохопні, здійснюють зв'язок між навчальними предметами, між окремими темами уроків. Вони допомагають учителям зосередити увагу учнів на найважливіших темах всього шкільного курсу: піднімають такі важливі питання, які зустрічаються в декількох навчальних предметах; спрямовані на висвітлення та вирішення головних проблем, концепцій, інтересів, питань і тем, які потім будуть повторюватись на інших уроках. Ключові запитання запрошують до пояснення ідей і, головне, вони концентруються навколо цілей, проблем, інтересів, турбот, що стосуються життя учнів та їхньої спільноти.
Постановка вчителем таких запитань спонукає школярів до виявлення смислу при вивченні подій і тем, стимулює розвиток уяви, пов'язує предмет вивчення з їхніми ідеями і досвідом; викликає цікавість, бо ключові запитання сформульовані з урахуванням вікових і психологічних особливостей; примушує учнів досліджувати велику кількість можливих варіантів; спонукає до детального обговорення, дискусій, що готує їх до подальшого пошуку істини . Щоб сформулювати ключове запитання правильно, вчитель повинен орієнтуватися на вікові та психологічні особливості дітей. Запитання повинно бути таким, щоб будь-яка дитина могла легко його повторити. Не варто використовувати при цьому нові терміни. Запитання може бути схоже на ті, які діти ставлять один одному і дорослим. Воно не може бути риторичним або нудним. Можна використовувати звичайні питальні слова на зразок: як, що, де, коли, чому, навіщо. Не слід використовувати вказівку виконання деякої дії.
Тематичні запитання проекту, пов'язані з конкретною темою, розділом програми чи уроку, підтримують, конкретизують, поглиблюють та продовжують ключові запитання, стосуються реального життя учнів, міста, країни. Вони також не мають конкретної відповіді, але пов’язані з конкретною темою.
Змістові запитання – це запитання, які прямо пов’язані зі змістом навчання конкретних шкільних предметів, мають “правильні” відповіді. Ці запитання носять репродуктивний характер. Кожен навчальний проект для підвищення мотивації навчання починається з формулювання вчителем ключового запитання проекту. Під час роботи над проектом на кожному його етапі формулюються тематичні та змістові запитання.
Організація навчально-пізнавальної діяльності за допомогою метода навчальних проектів передбачає використання інформаційно-комунікаційних технологій для пошуку потрібної інформації, її опрацювання та ефектного подання результатів проекту. Тому міжпредметний характер змісту інформатики дозволяє розглядати цю дисципліну не лише як ще один новий шкільний предмет у навчальному плані, а й як інтеграцію та узагальнення вже вивчених учнями основ наук. Розвиваючий потенціал інформатики приймає особливе значення при профільному навчанні, бо воно спрямоване на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності. Основним завданням вивчення інформатики при профільному навчанні є формування комунікативної, інформаційної компетенцій учнів, спрямування підлітків щодо майбутньої професійної діяльності. Тому уроки інформатики в профільних класах повинні проводитися по-різному. Наприклад, у класах фізико-математичного, природничого та технологічного профілів доцільно роботи акцент на розкритті ролі інформаційно-комунікаційних технологій у розвитку сучасного суспільства, вироблення практичних навичок свідомого і раціонального використання комп'ютерів у повсякденній практичній, зокрема навчально-пізнавальній діяльності учнів.
ІІ. Використання проектної діяльності на заняттях гуртків еколго-натуралістичного напрямку.
Нові принципи особистісно-зорієнтованого навчання, індивідуального підходу, суб’єктності у навчанні, вимагають нових технологій, методів, форм. Методична проблема над , якою я працюю : « Використання методу «кейсів» для створення проектів на заняттях гуртків еколого-натуралістичного напрямку».
У своїй практиці я використовую такі форми і методи: метод кейсів, робота в групах, мозковий штурм, «мікрофон» та інші. Інтерактивне навчання стає все популярнішим серед учителів та учнів. У середині XX століття Курт Левін висунув такі судження: «Легше змінити індивідів, які зібрані в групу, ніж змінити кожного з них окремо». В цьому полягає найважливіша особливість інтерактивного навчання: процес навчання відбувається в груповій спільній діяльності. Групова форма навчання дозволяє мені вирішувати одночасно три основні завдання:
• конкретно – пізнавальне, що пов’язане з навчальною ситуацією;
• комунікативно – розвивальне , у процесі розв’язання якого виробляються основні навички спілкування ;
• соціально – орієнтаційне, яке виховує громадянські якості, необхідні для адекватної соціалізації індивіда в суспільстві.
У групі інтерактивного навчання реалізуються дві основні функції:
• розв’язання поставлених завдань;
• надання підтримки під час спільної роботи.
Заняття є особливо цікавим для гуртківців тоді, коли використовується проблемний метод. Тому найбільшу увагу приділяю кейс-методу.
Роботу над кейсом поділяю на два основні етапи: домашню самостійну роботу та роботу на занятті.
Заздалегідь складені кейси роздаю учням. Учні самостійно розглядають кейс, підбирають додаткову інформацію і літературу для його вирішення. Заняття починаю з контролю знань гуртківців, з’ясування проблеми, яку необхідно вирішити. Розділивши гурток на групи, оголошую проблему для вирішення. Можна дати кожній групі різні ситуації для вирішення кейсу або всім однакові.
На занятті контролюю роботу груп, допомагаю, уникаючи прямих консультацій. Гуртківці можуть використовувати допоміжну літературу, підручники, це формує в них навички роботи з книгою та вміння обирати необхідну інформацію.
Кожна група обирає «спікера», який на етапі презентації рішень висловлює думку всієї групи. У ході дискусії можливі питання до учня, який виступає, виступи і доповнення членів групи.
На етапі підбиття підсумків я інформую про вирішення проблеми в реальному житті або обґрунтовую власну версію і обов’язково оприлюднюю кращі результати, оцінює роботу кожної групи і кожного гуртківця.
Застосування кейс-методу, з одного боку, стимулює індивідуальну активність учнів, формує позитивну мотивацію до навчання, зменшує кількість «пасивних» учнів, забезпечує високу ефективність навчання і розвитку гуртківця, а з другого – дає можливість самому керівнику:
- самовдосконалюватися
- по-іншому мислити й діяти;
- оновлювати власний творчий потенціал.
Починаючи з 2009 р.на заняттях гуртків використовую метод проектів.На сьогоднішній день на станції юннатів мною розроблено, або реалізуються понад 20 проектів. Одними з перших проектну діяльність розпочали вихованці гуртків ботанічного та зоологічного профілю. Теми проектів було обрано не випадково, адже їхня тематика відображає потреби сьогодення та співзвучна з профілем основної діяльності еколого-натуралістичного позашкільного закладу. Терміни їх реалізації визначено як довготривалі. Організація навчально-виховного процесу в рамках проектів активізувала науково-дослідницьку й експериментальну роботу у гуртках. Вихованці стали набувати нових знань, які за своїм змістом і об’ємом значно перевищують програмні плани гурткової роботи. Кожній дитині як учаснику проектів відкрилась можливість проявити особисту творчість, здібності, а головне на практиці втілювати свої знання в ході виконання проектних завдань.
Таким чином, робота над проектами «Махаон», «Сад здоров,я»(«Інтродукція лікарських рослин Каховського району») (додаток № 2) та «Сад флориста», «Інтродукція і введення в культуру Адоніса весняного» (додаток №4) згуртувала певне коло її учасників: не тільки вихованців, учнів шкіл, але і науковців, представників міської влади та жителів міста.
А гуртківці гуртка естетичного напрямку «Ландшафтний дизайн» з 2012 року працювали над такими проектами:
1. «Використання малих архітектурних форм із сіна у ландшафтному дизайні»
2. «Зона відпочинку на вул.Набрежна м.Каховка»;
3. «Зникаючі рослини Херсонської області»;
4. «Ковила – рідкісна рослина Херсонщини»;
5. «Інтродукція і вирощування Адоніса весняного для використання у ландшафтному дизайні для альпінарія»;
6. «Рослини-переселенці. Волошка синя»;
7. «Місто стане краще завдяки мені»;
8. «Іхтіофауна Каховського водосховища» та інші.
Використання методу проектів дає змогу відповісти на низку запитань. Головна цінність проекту в тому, що придбає керівник та гуртківець, беручи участь у проекті. Тобто якість проектної діяльності залежить від сукупності зусиль керівника та гуртківця. А починається все з мотивації, тільки не гуртківця, а і керівника. Якщо сам керівник не має мотивації, то і в гуртківців її не може бути. Другим важливим чинником успішної проектної діяльності є рівень професійної майстерності та особисті риси керівника-дослідника, керівника – організатора, керівника - партнера, керівника – консультанта.
У роботі над проектом виявляється максимальна самостійність гуртківців у формуванні мети і завдань, пошуку необхідної інформації, навичок дослідницької діяльності, розвивається творчість.
Реалізація методу проектів на практиці змінює роль викладача під час навчального процесу. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності гуртківців. Змінюється й психологічний клімат у колективі, оскільки керівнику необхідно переорієнтувати свою навчально-виховну роботу і роботу гуртківців на різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру.
Виходячи з вищезазначеного я прийшла до висновку, що необхідно якомога частіше використовувати різні інтерактивні вправи як під час вивчення нового матеріалу, так і при його закріпленні чи повторенні. Окремі теми дають можливість провести заняття у формі тренінгу, або циклу інтерактивних вправ. Іноді на окремих етапах заняття використовуються різні інтерактивні вправи.
Список використаних джерел
1.Біологія. Шкільний світ №3 2006 Т.Небикова «Використання активних та інтерактивних технологій навчання на уроках біології»
2. www.nenc.gov.ua/91.html
3. http://vuzlib.com/content/view/204/84/
4. ukped.com/skarbnichka/396.html
5. http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-3d5cfc4dd5a05/list-b407a47b26
6. http://osvita.ua/school/lessons_summary/biology/6275/
7. http://prirodazpk.ucoz.ua/publ/metod_proektiv_koval_nm_olijnik_ap/1-1-0-9
